Важливість гармонійної взаємодії між розумом, духом і тілом для збереження здоров’я відома здавна. Як традиційна китайська медицина, так і індійська Аюрведа, що виникли від 3000 до 6000 років тому, багато в чому співвідносять стан органів і виникнення захворювань із певними психічними та емоційними станами. Але тільки в останні десятиліття досягнення новітніх наук – психонейроімунології, епігенетики, психонейроендокринології – підтвердили це на молекулярному рівні.

Такі відкриття обґрунтовують правомірність психосоматичного підходу до більшості захворювань, закладають основи нової, інтегративної медицини. Передові вчені сьогодні стверджують: “Психосоматична медицина – що голова і серце медицини. … Психосоматичний підхід до патології та профілактики людини обов’язковий у практиці будь-якого лікаря” (проф. В. Д. Трошин, 2009).

Що є психосоматична патологія? Це порушення здоров’я виникає внаслідок процесу соматизації – схильності людини до переживання психологічного стресу на фізіологічному рівні, інакше кажучи, “втілення” негативних емоцій у тілі, що призводить до формування дискомфортних відчуттів, а за їхнього тривалого існування – до різноманітних порушень структури та функцій внутрішніх органів.

Найважливішим чинником, що зумовлює тяжкість цього процесу, є тривалість існування психотравмувального чинника (конфлікту), що спричиняє хронічне емоційне напруження. Поступово розвиваються невроз, тривожний розлад, депресія.  Це, своєю чергою, веде до виснаження адаптивних можливостей людини і хроніфікації розладів функцій внутрішніх органів. Іншими словами, що глибший хронічний психофізіологічний стрес, то інтенсивніше процес соматизації зсувається в бік органічних змін.

На зорі формування психосоматики в середині минулого століття до психосоматозів відносили сім захворювань – бронхіальну астму, артеріальну гіпертензію, ревматоїдний артрит, виразкову хворобу шлунка і 12-палої кишки, неспецифічний виразковий коліт, тиреотоксикоз, нейродерміт (так звана “свята сімка”).

Дивно, що незважаючи на те, що навіть ортодоксальна медицина визнала ці захворювання психосоматичними, їх і донині лікують здебільшого медикаментозно – просто через те, що більшість людей не знають, що в їхньому лікуванні найбільшу користь приносить психотерапія!

Згодом до цього списку додали інфаркт міокарда, стенокардію (ішемічну хворобу серця), остеохондроз, екзему, псоріаз, оперізувальний лишай, мастопатію, психосоматичний тиреотоксикоз, цукровий діабет 2 типу, ожиріння і соматоформні розлади, а потім і радикуліти, мігрень, кишкові кольки, синдром подразненого кишківника, дискінезію жовчного міхура, хронічний панкреатит і безпліддя за умови виключеної патології репродуктивної системи.  Сьогодні ж психосоматика “…виявляє виразне прагнення до розширення своєї компетенції з включенням груп хвороб, які традиційно належали до внутрішніх, інфекційних, неврологічних і власне психічних захворювань”, – пише видатний представник психосоматичної медицини Німеччини Вальтер Бройтігам. А як доводить книжка “Канцерогенний розум“, написана керівником нашого центру, кандидатом медичних наук В. Л. Матреницьким, психосоматичним захворюванням можна вважати навіть рак.

Загалом, розділяти хвороби на “психо-” і “соматичні” сьогодні втрачає будь-який сенс. Стає дедалі зрозуміліше, що будь-яка патологія людини – це насамперед психосоціальна проблема. Ви запитаєте, чому про це не сурмить медицина? Ну, хто ж із лікарів хоче втрачати роботу, клієнтів, звичний уклад життя, перенавчатися… Фактично, фармакологічно-орієнтована медицина справедливо має іменуватися медициною симптоматичною, орієнтованою тільки на усунення тілесних сигналів психологічних проблем.

У чому особливість інтегративної психосоматології, яку ми розвиваємо? Інтегративність означає підхід до людини як до єдиної системи, де тіло, енергія, розум і духовність – рівнозначні партнери. Тому, на відміну від класичної психосоматології, побудованої здебільшого на психоаналітичних засадах Зигмунда Фройда, у нас робота з пацієнтом ведеться на відповідних чотирьох рівнях його буття.

Новітні наукові дані показують, що психотерапія під час лікування психосоматики має настільки ж реальний і глибинний вплив на організм, як і фармакологічні препарати.

Згідно з дослідженнями, проведеними в університеті Маямі, під впливом курсу психотерапії зменшується вміст у крові агента стресу – гормону кортизолу, а в лейкоцитах – активність генів, відповідальних за запальні реакції. Іншими вченими показано, що застосування сугестивних методів може спричиняти довготривале підвищення вмісту стовбурових клітин у периферичній крові та збільшення довжини теломер (кінцевих ділянок хромосом) лімфоцитів. Це відбивалося в нормалізації показників імунного статусу пацієнтів. Дослідження ДНК італійськими вченими виявило, що психотерапія призводить до зміни активності генів протягом 90-120 хвилин від початку її застосування.

Таким чином, під впливом і нашої програми терапії відбуваються зміни в генетичному апараті органів і тканин, що і є біологічним підґрунтям для активації процесів лікування від захворювання.

Ми працюємо з будь-якими психосоматичними захворюваннями.

Уже показано ефективність кетамінової терапії в лікуванні таких психосоматичних захворювань, як фіброміалгія, мігрень, ревматоїдний артрит, емоційне вигорання. Отже, є всі підстави застосовувати цей метод і за інших психосоматичних порушень здоров’я.